неділя, 29 серпня 2021 р.

Іловайськ. Трагічна сторінка в історії України

29 серпня – чергові, сьомі роковини боїв під Іловайськом та розстрілу українських військових у так званому «зеленому коридорі». Упродовж 7 – 29 серпня 2014 року в боях під Іловайськом загинуло 368 військовослужбовців та правоохоронців (включно з померлими від поранень, а також тими, хто досі не ідентифікований). Саме на ці серпневі дні 2014 року припав пік Іловайської трагедії, коли в результаті протистояння російським військам українські збройні підрозділи потрапили у вороже оточення.

29 серпня було встановлено офіційним Днем пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.

Бої під Іловайськом стали одним з переломних моментів війни на сході нашої держави, адже Збройні сили України втратили ініціативу на Донбасі та перейшли від атаки до оборони. 8 батальйонно-тактичних груп російської армії зайшли в Україну, щоб розблокувати Донецьк. Росіяни мали велику кількість важкої техніки, нової зброї і через кордон їх підтримувала артилерія. Дуже швидко наше оточення було відтіснене, а підрозділи в Іловайську опинилися в оточенні.

Станом на кінець 2017 року практично завершено процес встановлення, ідентифікації і перепоховання загиблих. За офіційними даними, у тих боях 3 7 по 31 серпня 2014 року полягло 368 українських бійців, а 18 і досі вважаються зниклими безвісти. Хоча експерти наголошують, що цифри дуже занижені. Понад 300 військовослужбовців потрапили в полон, а 429 дістало поранення.

Іловайський котел – став одним із найкривавіших епізодів за час проведення антитерористичної операції на сході країни.

Також пропонуємо вам переглянути віртуальну книжкову виставку "Іловайськ. Трагічна сторінка в історії України".


Більше інформації по темі можна дізнатись, звернувшись до електронного каталогу бібліотеки, який розміщений на офіційному сайті Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки.

Шкільний DOCU/ТИЖДЕНЬ

Унікальна можливість для освітян організувати шкільний DOCU/ТИЖДЕНЬ, який триватиме з 20 вересня по 10 жовтня.

Це означає, що фільми з колекції Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA зможуть безкоштовно побачити учні сотень шкіл.

Освітяни можуть до 1 вересня зареєструвати свою школу чи клас за посиланням: https://bit.ly/3C3Oafv.

Реєструйтесь самі та діліться інформацією з колегами.

Цього разу темою DOCU/ТИЖНЯ стане демократія як верховенство влади народу, який через своїх представників відстоює інтереси і цінності різних соціальних груп.

Стрічка, яку переглянуть та обговорять учні 5-7 класів, – «Цап за голос» нідерландського режисера Єрун ван Велзена тривалістю 51 хвилина. Фільм отримав приз Young Vision на Міжнародному фестивалі документального кіно Millenium в Бельгії у 2016 році.

Для учнів 8-11 класів ми підготували фільм – «Голосуйте за мене, будь ласка», режисера Вейдзюнь Чена, спільного виробництва Данії та Китаю, тривалістю 55 хвилин.

В 2007 році фільм було визнано кращим на Американському фестивалі документальних фільмів Silverdocs та Traverse City. У 2008 році він отримав нагороду журі, Golden Bull на Міжнародному кінофестивалі з прав людини в Бахрейні, отримав премію Грірсона за найзахопливіший документальний фільм на Лондонському кінофестивалі, також фільм було номіновано на премію «Еммі».

Про обидві стрічки та сценарії обговорення, які підготували спільно з експертами з правозахисту детальніше розповімо в наступних постах.

DOCU/ТИЖДЕНЬ проводиться в рамках проєкту «Мережа DOCU/CLUB — за реформи!» що фінансується Європейським Союзом, Національним фондом на підтримку демократії та Kernel.

понеділок, 23 серпня 2021 р.

День Державного Прапора України

 


Державний Прапор є одним із державних символів певної країни. Це стяг правильної геометричної (частіше прямокутної) форми із спеціальним забарвленням. Кольори прапора відбивають національні традиції, які ідентифікують певну територію протягом тривалого історичного періоду.
Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України 28 січня 1992 р. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.
Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького вироблялися з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносився хрест, зорі, зброя, постаті святих. Так, упродовж історичного розвитку жовто-блакитний прапор був символом боротьби за національні й соціальні права українського народу і за часів незалежності став Державним Прапором України. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса та багатство рідної землі. Державний Прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.
Український прапор – це символ пшениці в степах під блакитною аркою неба, який уособлює споконвічне прагнення народу до миру, праці, краси та багатства рідної землі.

До уваги користувачів у відділі читальних залів Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки експонується книжкова виставка: "Символ державності  та єдності нації".



 На виставці були представлені книги подаровані Українським інститутом книги (УІК)
Всіх охочих запрошуємо до перегляду!

вівторок, 3 серпня 2021 р.

Засідання за «круглим столом» з нагоди відзначення Міжнародного дня голокосту ромів.

 

02 серпня 2021 року за ініціативою Любові Сітовської, регіонального представника Верховної Ради України з прав людини у Волинській області, в Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки відбулося засідання за «круглим столом», приурочене до Міжнародного дня голокосту ромів.

У вступному слові Любов Сітовська підкреслила, що цією скорботною датою вшановується пам'ять знищених у нацистському таборі смерті Аушвіц-Біркенау 2-3 серпня 1944 року 2897 ромів. Згадуючи болючі сторінки історії геноциду ромів у Другій  світовій війні, провідний бібліотекар Марія Лавренюк розповіла про долю геніальної  ромської поетеси Папуші (Броніслави Вайс), яка разом із ромським табором зазнала нацистських репресій на теренах Волині. Поетичний доробок Папуші був оприлюднений у 50-і роки XX століття завдяки польському досліднику Єжи Фіцовському. Був зачитаний уривок із поеми «Циганська муза» Ліни Костенко.

Питання реалізації проєкту Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки «Від упередження – до суспільного діалогу», спрямованого на соціалізацію членів ромської громади, висвітлила завідувачка відділу читальних залів книгозбірні Жанна Литвина.

В обміні думками взяли участь: Василь Гайдук, виконувач обов’язків начальника відділу з питань релігій та національностей управління культури, з питань релігій та національностей облдержадміністрації; Андрій Ломага, заступник начальника департаменту культури Луцької міської ради; Микола Консевич, заступник начальника управління Державної міграційної служби у Волинській області; Ольга Чепенюк, депутатка Голобської селищної ради, Оксана Крамар, організаторка культурно-дозвіллєвої діяльності Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Луцька. Порушувались, зокрема, питання працевлаштування, навчання, соціального захисту ромів.






середа, 14 липня 2021 р.

ХОТИНСЬКА БИТВА 1621 РОКУ

Влітку цього року ми відзначаємо знаменну дату в історії нашої держави – 400-ту річницю від початку Хотинської битви 1621 року між об'єднаним військом Речі Посполитої та українського козацтва з військом турецького султана Османа II, що завершилась нищівною поразкою турецького війська.

Хотинська битва стала однією з найбільших битв у Європі 17 століття. Турецька Порта постійно загрожувала як Речі Посполитій, так і усій Європі. Спроба поляків допомогти молдавському господарю у боротьбі з османами закінчилась крахом.

У бою пiд Цецорою (8–11 вересня 1620 р.)  польське вiйсько зазнало поразки. Багато жовнiрiв i козакiв загинуло, серед них i Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числi й Богдан Хмельницький. Коронний гетьман Жолкевський загинув, польний гетьман Станiслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та iншi були взятi в полон.

Рiч Посполита втратила вiйсько i опинилась безборонною перед грiзним противником. Татарськi орди розтiклися по Подiллю i Галичинi, дiйшли до Львова i Перемишля, грабували населення, руйнували мiста i села. На захист України піднялась Запорозька Сiч. Частина запорожцiв рушила на Подiлля, дiйшла до кордонiв Молдавiї, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Бiлгород. Ще частина козакiв вирушили у похiд на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських мiстечок. Своїми дiями запорожцi змушували татар повертатись з українських земель.

Тим часом турецький султан Осман II мобiлiзував вiйська i у квiтнi вирушив у похiд на Рiч Посполиту.

У відповідь Запорозька Сiч почала активнi воєннi дiї на морi. На початку червня запорозька флотилiя була навпроти гирла Днiстра. Козаки минули турецький флот, спалили мiстечко Ахiоль, а потiм на 16 чайках пiшли до Стамбула. Захопити місто з такими силами вони не могли, проте жаху навели чимало.

У червні вiдбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожцiв у вiйнi. У тяжку годину козацькi лiдери припинили суперечки i заради майбутнього вирiшили подати Польщi максимальну допомогу.

Після нерівних боїв козаків з татарами на козацькiй раді гетьманом знову було обрано Сагайдачного, i вiн протягом тижня, вiдбиваючись вiд татар, привiв козакiв якраз вчасно до польського табору. Першого вересня союзники з’єднались. Наступного дня пiд Хотин пiдiйшов i турецький султан зi своєю армiєю.

Сили противникiв були нерiвними. Турецька армiя налiчувала, за одними даними, до 200, за iншими – до 300 i навiть до 500 тисяч осiб. Чисельнiсть польської армiї не перевищувала 35, української 40 тисяч вояків.  На озброєннi козаки мали 20 мiдних i 2 залiзнi гармати з великим запасом пороху i ядер. Турецький султан першi удари спрямував на запорожцiв. Вiн прагнув розбити ще неукрiплений табiр козакiв, а потiм знищити i слабше польське вiйсько. Запорожцi витримали наступ, надвечiр перейшли в контратаку, глибоко вклинились у лави противника i вiдкинули його на вихiднi позицiї. Козаки захопили великi трофеї, знищили 1 тисячу ворожих воякiв i захопили 12 польових гармат та 32 прапори.

З вересня турки безуспiшно штурмували козацькi укрiплення, в ходi яких втратили до 20 тисяч осiб. Наступного дня турецька армiя пять годин атакувала позицiї козакiв i частково полякiв. Вся турецька артилерiя вiдкрила по козацькому табору нищiвний вогонь. Козаки влучним вогнем вiдбили всi атаки, а потiм при пiдтримцi польського загону Русанiвського змусили противника вiдступити. Турки тоді втратили 40 тисяч воїнiв. Наступного дня противники ховали загиблих. На свiтанку сьомого вересня 150 турецьких гарамат вiдкрили нищiвний вогонь по козацькому табору. Вночі 8 тисяч козакiв на чолi з Сагайдачним увiрвались до табору туркiв i вщент спустошили його. 

28 вересня вiдбулась вирiшальна битва Хотинської вiйни. У нiй брали участь всi сили воюючих сторiн. Надвечiр Сагайдачний перейшов у наступ зi своїми козаками, за ним Любомирський з поляками i спiльними силами вiдкинули противника.

В результаті поразки під Хотином Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 року припинити війну та укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир.

Вирішальну роль у розгромі трьохсоттисячної турецької армії під Хотином, продемонструвавши бездоганне уміння керувати піхотою і кавалерією, налагоджувати їхні спільні дії в обороні та в наступальних діях проти супротивника, який переважав чисельністю відіграв гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Хотинська битва стала останньою для гетьмана. Він помер від численних ран, отриманих на полі бою, так і не встигнувши скористатись плодами своєї перемоги.

Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення турків, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос в літературі. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав у 1670 році поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей – повість "Ярошенко". Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, потерпівши поразку під Хотином в 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.

До уваги користувачів у відділі читальних залів Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки експонується книжкова виставка: «Битва під Хотином: 40 діб козацької доблесті та слави», що містить науково-популярну літературу, історичні дослідження, статті з періодичних видань, що розкривають хід воєнних дій під Хотином 1621 року, його учасників та наслідки битви.

Серед книг найновішою, 2020 року видання, з серії "Політичні портрети" Петро Сас. Петро Конашевич-Сагайдачний: Чесний лицар, яка отримана завдяки Українському інституту книги.

У книзі ґрунтовно висвітлено біографію славетного запорозького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, а також окреслено найважливіші віхи його владного проводу у Війську Запорозькому. Визначено час народження, соціальне походження, історичну форму прізвища, розглянуто освіту і виховання, склад родини. Значну увагу приділено морським битвам Хотинської війни 1621 р., а також її сухопутним операціям.

                                         Запрошуємо до перегляду!  

середа, 7 липня 2021 р.

«Українець, який відмовився бути бідним» (до 100-річчя від дня народження Петра Яцика)

"Убогий духом не може бути багатим, незважаючи на те, скільки грошей він має".

Петро Яцик

 

Його називають однією з найцікавіших постатей ХХ століття: простий бойківський хлопець із Карпат доробився до великих грошей і завжди мав відчуття обов’язку перед Україною.

7 липня минає 100 років від дня народження Петра Яцика (1921–2001) – канадського підприємця українського походження, відомого мецената, який ще до незалежності України підтримував численні українознавчі наукові проєкти.

Життя Петра Яцика

Петро Яцик народився в карпатському селі Верхнє Синьовидне (Сколівщина, Львівська область) 7 липня 1921 року. У 14-річному віці залишився сиротою і опікувався своїми братами та сестрами. Тоді серед карпатських гір сформувався його характер і світогляд. У 1944 році, знаючи, що німці відступатимуть, він добре усвідомлював, що може знову принести радянська влада. Його погляди та позиція могли для нього закінчитись арештом і таборами. Він вирішив йти на Захід. Спершу опинися у Регенсбурзі (Німеччина), де було багато українців. Там навчався в Українському технічно-господарському інституті.

У Канаду Петро Яцик приїхав у 1949 році з двома доларами у кишені. Йому було 27 років. Після року праці в ресторані, він із двома українцями відкрив книжкову крамницю «Арка». Як пригадував Петро Яцик, магазинів із продуктами та одягом було багато, а українська книгарня в Торонто була одна.

Хоч книжковий бізнес і йшов успішно, але трьом людям в одній крамниці таки було затісно. Петро Яцик зайнявся продажем меблів, а у 1953 році заснував ще і будівельну фірму.

Втім, працював із 18 компаньйонами, які одного дня попросили віддати їм гроші. Петро Яцик їх не мав, бо всі вкладав у розвиток справи. Тоді він, щоб виконати умови, віддав 35 тисяч доларів, це були дуже великі гроші наприкінці 50-х років. Це стало для нього життєвим уроком.

Він заснував власну будівельну фірму «Prombank Investment Limited» (P. Jacyk Group) і вже у кінці 50-х років став найпомітнішим канадським бізнесменом українського походження.

З часом, Петро Яцик зрозумів, що давати гроші на справи, які вважав вартісними, так само приємно, як їх заробляти.

Петро Яцик був одним із меценатів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), «Енциклопедії українознавства», Центру досліджень історії України при Альбертському університеті (Канада), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті. Він заснував Міжнародний конкурс знавців української мови, спеціальний український відділ при Колумбійському університеті (США).

Перша пожертва – на буквар

У 1960-х роках Петро Яцик віддав першу тисячу доларів на благочинність – це був український буквар педагога Марії Дейко. А далі були пожертви на будівництво Української католицької школи у Бразилії, на бурсу для незаможних людей у цій країні, будівництво української церкви.

Вже наприкінці 70-х років років минулого століття Яцик став найбільшим меценатом на Заході.

Гроші на наукові проєкти

Кожна друга-третя книжка з історії України видана частково або повністю на гроші Петра Яцика. Він вважав, що важливо дати можливість молодому поколінню інтегруватися в світову науку.

У той час, коли держави не було, або тоді, коли держава не дбала про це, Петро Яцик, по суті, виконував її функції. Тобто, проводив свою гуманітарну політику і фінансував її. Йому не було важливо, щоб звучало його ім’я, головне – добра справа», – каже професор Українського католицького університету, історик Ярослав Грицак, який працює над проєктами, які підтримував меценат.

Петро Яцик хотів, щоб Михайло Грушевський «заговорив» у світі англійською мовою і пожертвував на проєкт 1 мільйон доларів.

Свого часу Михайло Грушевський (1866–1934) двічі звертався до української діаспори з проханням видати працю його життя «Історію України-Руси» англійською. І лише завдяки Петрові Яцику у 1997 році було презентовано перший том 11-томника Грушевського англійською. Це була найдалекосяжніша робота українців у світі. У проєкт залучили величезний колектив науковців зі США, Канади та України.

«Проєкт ще не закінчився, вийшов останній том. Це забрало понад 20 років. Багато людей ставилися дуже скептично до цієї ідеї. Важливо, що наукове видання англійською має передмову і коментарі, що стало найкращим досягненням серед істориків. Цей переклад – найгідніший пам’ятник і він вже – вічний», – зауважив Ярослав Грицак.

Для Петра Яцика було важливо, щоб в англомовному світі, тобто в Канаді та США, розуміли і знали історію України. Він сам не був істориком, але для нього було це важливо, бо про Україну було дуже хибне, не таке бачення, яким би мало бути, на йому думку. Для дослідницької роботи потрібні гроші, а українські програми у Гарварді, Торонто, Канадському інституті українських студій в Альберті – це були ті програми, які він підтримував, потім був проєкт і у Львові. До незалежности України він вклав великі гроші, як меценат, у розвиток науки.

Ім’я Петра Яцика знають в Україні чи ненайбільше, як засновника у травні 2001 року Міжнародного конкурсу знавців української мови, який проводиться і після його смерті.

1 листопада 2001 року у Торонто Петро Яцик відійшов у вічний світ. Його справу продовжує донька.

-Як меценат науки Петро Яцик став відомий ще 1974 року, коли він виступив найбільшим жертводавцем створення у Гарварді українського наукового інституту. Завдяки його старанням у цьому – одному з найпрестижніших наукових закладів світу – вічний статус отримали три українські кафедри: української мови, історії й літератури.

-У 1999 році в Гарварді впроваджено стипендію імені Петра Яцика.

-При його фінансовій підтримці побачила світ видана у Франції енциклопедія українознавства професора Володимира Кубійовича, англомовне видання історії Грушевського, українські підручники для шкіл діаспори.

-Програми українських студій імені Петра Яцика працюють у колумбійському університеті Америки, університеті Канади, у Лондонському університеті Великої Британії.

-Всього на проєкти, пов’язані з розвитком української науки меценат Петро Яцик спонсорував близько 10 мільйонів доларів.

-Петро Яцик створив Лігу українських меценатів і став першим її президентом.

-Особливою його гордістю Яцика був зініційований і фінансований ним конкурс знавців української мови, учасниками якого стали тисячі українських школярів.

За матеріалами Радіо Свобода. 


У відділі читальних залів Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки експонується книжкова виставка «Українець, який відмовився бути бідним» (до 100-річчя від дня народження Петра Яцика).  Запрошуємо відвідати всіх бажаючих!