ХОТИНСЬКА БИТВА 1621 РОКУ

Влітку цього року ми відзначаємо знаменну дату в історії нашої держави – 400-ту річницю від початку Хотинської битви 1621 року між об'єднаним військом Речі Посполитої та українського козацтва з військом турецького султана Османа II, що завершилась нищівною поразкою турецького війська.

Хотинська битва стала однією з найбільших битв у Європі 17 століття. Турецька Порта постійно загрожувала як Речі Посполитій, так і усій Європі. Спроба поляків допомогти молдавському господарю у боротьбі з османами закінчилась крахом.

У бою пiд Цецорою (8–11 вересня 1620 р.)  польське вiйсько зазнало поразки. Багато жовнiрiв i козакiв загинуло, серед них i Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числi й Богдан Хмельницький. Коронний гетьман Жолкевський загинув, польний гетьман Станiслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та iншi були взятi в полон.

Рiч Посполита втратила вiйсько i опинилась безборонною перед грiзним противником. Татарськi орди розтiклися по Подiллю i Галичинi, дiйшли до Львова i Перемишля, грабували населення, руйнували мiста i села. На захист України піднялась Запорозька Сiч. Частина запорожцiв рушила на Подiлля, дiйшла до кордонiв Молдавiї, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Бiлгород. Ще частина козакiв вирушили у похiд на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських мiстечок. Своїми дiями запорожцi змушували татар повертатись з українських земель.

Тим часом турецький султан Осман II мобiлiзував вiйська i у квiтнi вирушив у похiд на Рiч Посполиту.

У відповідь Запорозька Сiч почала активнi воєннi дiї на морi. На початку червня запорозька флотилiя була навпроти гирла Днiстра. Козаки минули турецький флот, спалили мiстечко Ахiоль, а потiм на 16 чайках пiшли до Стамбула. Захопити місто з такими силами вони не могли, проте жаху навели чимало.

У червні вiдбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожцiв у вiйнi. У тяжку годину козацькi лiдери припинили суперечки i заради майбутнього вирiшили подати Польщi максимальну допомогу.

Після нерівних боїв козаків з татарами на козацькiй раді гетьманом знову було обрано Сагайдачного, i вiн протягом тижня, вiдбиваючись вiд татар, привiв козакiв якраз вчасно до польського табору. Першого вересня союзники з’єднались. Наступного дня пiд Хотин пiдiйшов i турецький султан зi своєю армiєю.

Сили противникiв були нерiвними. Турецька армiя налiчувала, за одними даними, до 200, за iншими – до 300 i навiть до 500 тисяч осiб. Чисельнiсть польської армiї не перевищувала 35, української 40 тисяч вояків.  На озброєннi козаки мали 20 мiдних i 2 залiзнi гармати з великим запасом пороху i ядер. Турецький султан першi удари спрямував на запорожцiв. Вiн прагнув розбити ще неукрiплений табiр козакiв, а потiм знищити i слабше польське вiйсько. Запорожцi витримали наступ, надвечiр перейшли в контратаку, глибоко вклинились у лави противника i вiдкинули його на вихiднi позицiї. Козаки захопили великi трофеї, знищили 1 тисячу ворожих воякiв i захопили 12 польових гармат та 32 прапори.

З вересня турки безуспiшно штурмували козацькi укрiплення, в ходi яких втратили до 20 тисяч осiб. Наступного дня турецька армiя пять годин атакувала позицiї козакiв i частково полякiв. Вся турецька артилерiя вiдкрила по козацькому табору нищiвний вогонь. Козаки влучним вогнем вiдбили всi атаки, а потiм при пiдтримцi польського загону Русанiвського змусили противника вiдступити. Турки тоді втратили 40 тисяч воїнiв. Наступного дня противники ховали загиблих. На свiтанку сьомого вересня 150 турецьких гарамат вiдкрили нищiвний вогонь по козацькому табору. Вночі 8 тисяч козакiв на чолi з Сагайдачним увiрвались до табору туркiв i вщент спустошили його. 

28 вересня вiдбулась вирiшальна битва Хотинської вiйни. У нiй брали участь всi сили воюючих сторiн. Надвечiр Сагайдачний перейшов у наступ зi своїми козаками, за ним Любомирський з поляками i спiльними силами вiдкинули противника.

В результаті поразки під Хотином Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 року припинити війну та укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир.

Вирішальну роль у розгромі трьохсоттисячної турецької армії під Хотином, продемонструвавши бездоганне уміння керувати піхотою і кавалерією, налагоджувати їхні спільні дії в обороні та в наступальних діях проти супротивника, який переважав чисельністю відіграв гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Хотинська битва стала останньою для гетьмана. Він помер від численних ран, отриманих на полі бою, так і не встигнувши скористатись плодами своєї перемоги.

Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення турків, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос в літературі. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав у 1670 році поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей – повість "Ярошенко". Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, потерпівши поразку під Хотином в 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.

До уваги користувачів у відділі читальних залів Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки експонується книжкова виставка: «Битва під Хотином: 40 діб козацької доблесті та слави», що містить науково-популярну літературу, історичні дослідження, статті з періодичних видань, що розкривають хід воєнних дій під Хотином 1621 року, його учасників та наслідки битви.

Серед книг найновішою, 2020 року видання, з серії "Політичні портрети" Петро Сас. Петро Конашевич-Сагайдачний: Чесний лицар, яка отримана завдяки Українському інституту книги.

У книзі ґрунтовно висвітлено біографію славетного запорозького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, а також окреслено найважливіші віхи його владного проводу у Війську Запорозькому. Визначено час народження, соціальне походження, історичну форму прізвища, розглянуто освіту і виховання, склад родини. Значну увагу приділено морським битвам Хотинської війни 1621 р., а також її сухопутним операціям.

                                         Запрошуємо до перегляду!  

«Українець, який відмовився бути бідним» (до 100-річчя від дня народження Петра Яцика)

"Убогий духом не може бути багатим, незважаючи на те, скільки грошей він має".

Петро Яцик

 

Його називають однією з найцікавіших постатей ХХ століття: простий бойківський хлопець із Карпат доробився до великих грошей і завжди мав відчуття обов’язку перед Україною.

7 липня минає 100 років від дня народження Петра Яцика (1921–2001) – канадського підприємця українського походження, відомого мецената, який ще до незалежності України підтримував численні українознавчі наукові проєкти.

Життя Петра Яцика

Петро Яцик народився в карпатському селі Верхнє Синьовидне (Сколівщина, Львівська область) 7 липня 1921 року. У 14-річному віці залишився сиротою і опікувався своїми братами та сестрами. Тоді серед карпатських гір сформувався його характер і світогляд. У 1944 році, знаючи, що німці відступатимуть, він добре усвідомлював, що може знову принести радянська влада. Його погляди та позиція могли для нього закінчитись арештом і таборами. Він вирішив йти на Захід. Спершу опинися у Регенсбурзі (Німеччина), де було багато українців. Там навчався в Українському технічно-господарському інституті.

У Канаду Петро Яцик приїхав у 1949 році з двома доларами у кишені. Йому було 27 років. Після року праці в ресторані, він із двома українцями відкрив книжкову крамницю «Арка». Як пригадував Петро Яцик, магазинів із продуктами та одягом було багато, а українська книгарня в Торонто була одна.

Хоч книжковий бізнес і йшов успішно, але трьом людям в одній крамниці таки було затісно. Петро Яцик зайнявся продажем меблів, а у 1953 році заснував ще і будівельну фірму.

Втім, працював із 18 компаньйонами, які одного дня попросили віддати їм гроші. Петро Яцик їх не мав, бо всі вкладав у розвиток справи. Тоді він, щоб виконати умови, віддав 35 тисяч доларів, це були дуже великі гроші наприкінці 50-х років. Це стало для нього життєвим уроком.

Він заснував власну будівельну фірму «Prombank Investment Limited» (P. Jacyk Group) і вже у кінці 50-х років став найпомітнішим канадським бізнесменом українського походження.

З часом, Петро Яцик зрозумів, що давати гроші на справи, які вважав вартісними, так само приємно, як їх заробляти.

Петро Яцик був одним із меценатів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), «Енциклопедії українознавства», Центру досліджень історії України при Альбертському університеті (Канада), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті. Він заснував Міжнародний конкурс знавців української мови, спеціальний український відділ при Колумбійському університеті (США).

Перша пожертва – на буквар

У 1960-х роках Петро Яцик віддав першу тисячу доларів на благочинність – це був український буквар педагога Марії Дейко. А далі були пожертви на будівництво Української католицької школи у Бразилії, на бурсу для незаможних людей у цій країні, будівництво української церкви.

Вже наприкінці 70-х років років минулого століття Яцик став найбільшим меценатом на Заході.

Гроші на наукові проєкти

Кожна друга-третя книжка з історії України видана частково або повністю на гроші Петра Яцика. Він вважав, що важливо дати можливість молодому поколінню інтегруватися в світову науку.

У той час, коли держави не було, або тоді, коли держава не дбала про це, Петро Яцик, по суті, виконував її функції. Тобто, проводив свою гуманітарну політику і фінансував її. Йому не було важливо, щоб звучало його ім’я, головне – добра справа», – каже професор Українського католицького університету, історик Ярослав Грицак, який працює над проєктами, які підтримував меценат.

Петро Яцик хотів, щоб Михайло Грушевський «заговорив» у світі англійською мовою і пожертвував на проєкт 1 мільйон доларів.

Свого часу Михайло Грушевський (1866–1934) двічі звертався до української діаспори з проханням видати працю його життя «Історію України-Руси» англійською. І лише завдяки Петрові Яцику у 1997 році було презентовано перший том 11-томника Грушевського англійською. Це була найдалекосяжніша робота українців у світі. У проєкт залучили величезний колектив науковців зі США, Канади та України.

«Проєкт ще не закінчився, вийшов останній том. Це забрало понад 20 років. Багато людей ставилися дуже скептично до цієї ідеї. Важливо, що наукове видання англійською має передмову і коментарі, що стало найкращим досягненням серед істориків. Цей переклад – найгідніший пам’ятник і він вже – вічний», – зауважив Ярослав Грицак.

Для Петра Яцика було важливо, щоб в англомовному світі, тобто в Канаді та США, розуміли і знали історію України. Він сам не був істориком, але для нього було це важливо, бо про Україну було дуже хибне, не таке бачення, яким би мало бути, на йому думку. Для дослідницької роботи потрібні гроші, а українські програми у Гарварді, Торонто, Канадському інституті українських студій в Альберті – це були ті програми, які він підтримував, потім був проєкт і у Львові. До незалежности України він вклав великі гроші, як меценат, у розвиток науки.

Ім’я Петра Яцика знають в Україні чи ненайбільше, як засновника у травні 2001 року Міжнародного конкурсу знавців української мови, який проводиться і після його смерті.

1 листопада 2001 року у Торонто Петро Яцик відійшов у вічний світ. Його справу продовжує донька.

-Як меценат науки Петро Яцик став відомий ще 1974 року, коли він виступив найбільшим жертводавцем створення у Гарварді українського наукового інституту. Завдяки його старанням у цьому – одному з найпрестижніших наукових закладів світу – вічний статус отримали три українські кафедри: української мови, історії й літератури.

-У 1999 році в Гарварді впроваджено стипендію імені Петра Яцика.

-При його фінансовій підтримці побачила світ видана у Франції енциклопедія українознавства професора Володимира Кубійовича, англомовне видання історії Грушевського, українські підручники для шкіл діаспори.

-Програми українських студій імені Петра Яцика працюють у колумбійському університеті Америки, університеті Канади, у Лондонському університеті Великої Британії.

-Всього на проєкти, пов’язані з розвитком української науки меценат Петро Яцик спонсорував близько 10 мільйонів доларів.

-Петро Яцик створив Лігу українських меценатів і став першим її президентом.

-Особливою його гордістю Яцика був зініційований і фінансований ним конкурс знавців української мови, учасниками якого стали тисячі українських школярів.

За матеріалами Радіо Свобода. 

У відділі читальних залів Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки експонується книжкова виставка «Українець, який відмовився бути бідним» (до 100-річчя від дня народження Петра Яцика).  Запрошуємо відвідати всіх бажаючих!

Творчі зустрічі в межах реалізації адвокаційного проєкту

Відбулася чергова зустріч учасників адвокаційного проєкту «Від упередження – до суспільного діалогу», відвідувачів та бібліотечних працівників Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки з Сергієм Юзепчуком. Юнак – талановитий представник ромської спільноти, що проживає  на території Голобської ОТГ, розказав про свої майбутні наміри та подальші плани. Ольга Чепенюк – фельдшерка Голобської амбулаторії загальної медичної практики, яка сприяє особистій та професійній реалізації юного художника, розповіла про налагодження взаємовідносин між етнічними спільнотами у громаді, просування  та захист прав національних меншин.

В ході адвокаційної кампаніі планується ініціювати внесення змін до регіональної програми соціально-культурного розвитку національних меншин, а в межах проєкту ми  презентуємо досвід соціально-медичних посередників та медіаторів, як і сприяють налагодженню взаємовідносин та інтеграції  в  ромських громадах.  

Адвокаційний проєкт реалізовується кіноклубом медіапросвіти з прав людини Docudays UA  при Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки в рамках «Кампанія з підвищення рівня впливу громади на процеси прийняття рішень на місцях та розвитку демократичних стандартів врядування – на підтримку реформи децентралізації», за сприяння та підтримки ГО «Докудейз».