135 років Євгену Коновальцю: стратег української ідеї

 

Є постаті, які не вміщуються в рамки біографії. Вони радше нагадують вузли історичної напруги: варто торкнутися - і розгортається ціла епоха. Саме такою постаттю є Євген Коновалець.

Цього року минає 135 років від дня народження людини, яка мислила державу не як ідею, а як систему дії.

14 червня 1891 року в селі Зашків на Львівщині народився хлопець, якому судилося стати одним із ключових організаторів українського визвольного руху. Його молодість припала на епоху, коли імперії здавалися непорушними, а сама думка про незалежність виглядала радше як сміливий виклик, ніж як реальний проєкт. Та саме в таких умовах формуються люди, які не запитують «чи можливо», а шукають відповідь на «як реалізувати».

Під час Першої світової війни Євген Коновалець пройшов фронт і полон, але найважливішим для нього стала інша школа - школа організації та дисципліни. Під його проводом Січові стрільці стали не лише військовим формуванням, а й спробою вибудувати нову модель українського війська - структурованого, дисциплінованого, з чіткою внутрішньою логікою. Після завершення визвольних змагань Коновалець не зупинився і не відійшов у споглядання. Він перейшов до довготривалої політичної роботи.

У 1929 році він був серед тих, хто долучився до створення Організації українських націоналістів, яка мала на меті не ситуативний протест, а тривалу політичну боротьбу та організацію руху. Життя за межами України не стало для нього відступом. Навпаки - це була інша форма фронту. Він будував мережі, координував середовища, формував структури впливу, які тримали українське питання в політичному полі Європи. Його діяльність викликала занепокоєння в тих, хто розумів: організована ідея завжди небезпечніша за стихійний протест.

23 травня 1938 року в Роттердамі Євген Коновалець загинув унаслідок спецоперації радянських спецслужб. Його смерть стала не завершенням, а радше переходом у нову фазу історичної пам’яті. Його постать перетворилася на символ організованої боротьби за державність, складний і багатошаровий, але безперечно впливовий.

Сьогодні, у рік 135-річчя від дня народження Євгена Коновальця, ми повертаємося до його постаті не лише як до історичного імені, а як до прикладу стратегічного мислення про державу.

З цієї нагоди в бібліотеці організовано книжкову виставку «Євген Коновалець: постать, що формувала державність».

Вона нагадує: державність - це не миттєвий акт, а довгий процес, який потребує людей, здатних мислити на десятиліття вперед.

Коновалець - одна з тих постатей, чия присутність в історії досі змушує думати глибше, ніж дозволяє коротка пам’ять часу.

Народ, що пам’ятає своїх борців — незнищенний!

Ольга Чемерис (псевдо: «Дніпрова», «Вікторія», «Вогнезора») народилася 1925 року в селі Василиця, що нині є частиною міста Черкаси (мікрорайон Дахнівка). Її життєвий шлях — це приклад гідності, сміливості та жертовної любові до рідної землі.

Перед війною Ольга була звичайною радянською школяркою, комсомолкою, працювала чорноробом. Але саме війна відкрила їй очі на справжнє обличчя двох імперій, що нищили Україну — нацистської та радянської. У 1943 році Ольга разом із матір’ю опинилася на Прикарпатті, де долучилася до українського визвольного руху. Пройшовши курси пропагандистів, вона стала членом ОУН, працювала в підпіллі, писала й друкувала листівки, вела просвітницьку роботу серед місцевого населення.

У підпіллі вона зустріла своє кохання — поета, провідника, ідеаліста Михайла Дяченка («Гомін»), з яким розділила боротьбу і підземне життя, біль втрати та щастя материнства, що, на жаль, було недовгим — їхня донька померла немовлям.

Ольга двічі потрапляла до рук чекістів. Її катували, намагались використати як агентку. Але вона не зрадила. Навпаки — попередила побратимів про небезпеку і знову зникла в глибинах підпілля. Та 31 грудня 1949 року її знову заарештували. На допиті сказала: «Я не могла видати Михайла, бо покохала його».

29 вересня 1950 року її було засуджено до розстрілу. Вирок виконано 21 грудня 1950 року в Станіславі (нині Івано-Франківськ). Ользі Чемерис було лише 25 років.

Її провина? Те, що вона «усвідомила себе українкою і загинула за це». Її особисті речі, включно зі спогадами про Голодомор 1932–1933 років, були знищені як «антирадянська література». Цинізм радянської влади не мав меж: конфіскація майна молодої жінки-підпільниці та брехливі написи на пам’ятниках, де її смерть приписувалася... ОУН.

Але час розставив усе на свої місця. У 2022 році в Черкасах з’явилася вулиця Ольги Чемерис. У січні 2023 року вона була офіційно реабілітована рішенням Національної комісії з реабілітації. І нарешті її ім’я повертається з пітьми забуття.

Сьогодні ми вшановуємо Ольгу Чемерис — не тільки як жертву режиму, а як героїню, що боролася і жила заради ідеї незалежної України.

У відділі читальних залів Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки організовано викладку матеріалів «Ольга Чемерис – борець за незалежність України у ХХ столітті» до 100-річчя з дня народження.

Запрошуємо вас ознайомитися. Це — не просто сторінки історії. Це голос тих, хто віддав життя за наш сьогоднішній день.