Голодомори в Україні: пам’ять крізь біль і час

 

Історія України багата на великі перемоги та тяжкі випробування, але деякі сторінки залишаються особливо трагічними. Голодомори — це не лише втрати мільйонів життів, а й спроба зламати дух народу, його культуру та право на власну землю. Вони залишили глибокий слід у пам’яті поколінь, змушуючи нас замислюватися про ціну свободи та гідності. Кожен голод був різним за причинами та масштабами, але однаково страшним для тих, хто виживав серед смерті та відчаю. Пам’ять про ці трагедії сьогодні є обов’язком кожного українця — говорити правду, зберігати історію та вшановувати тих, хто загинув.

Голод 1921–1923 років

Після Першої світової війни та визвольних змагань Україна опинилась у складній економічній та політичній ситуації. Суховії, неврожай і занепад сільського господарства призвели до голоду. Загинуло понад 1,5 мільйона людей. Цей голод став першою страшною перевіркою для українців у ХХ столітті. Люди намагалися вижити, розмінювали речі на хліб, але біль і смерть були повсюди.

Голодомор 1921-1923 років в Україні охопив південні губернії Радянської України (Катеринославську, Одеську, Миколаївську), а також Крим.

Голодомор 1932–1933 років

Найстрашніший і найвідоміший. Це був голод штучний, навмисно організований радянською владою. Колективізація, вилучення хліба та продуктів, закони про «п’ять колосків» за зберігання зерна — усе це перетворило українське село на поле смерті.

За офіційними оцінками, загинуло 3–4 мільйони людей, а деякі дослідження говорять про понад 5 мільйонів. Люди помирали в селах і містах, покидаючи домівки у пошуках зернини. Діти та старше покоління стали першими жертвами. Це була спроба зламати волю українського народу, стерти його ідентичність. Але пам’ять про рідну землю пройшла крізь страх і втрати.

Територією Голодомору 1932-1933 років була вся радянська Україна (особливо Харківська, Київська, Полтавська, Чернігівська, Дніпропетровська області), а також Кубань і Поволжя, де проживали українці. Цей голодомор був наймасштабнішим і найжорстокішим, спричиненим штучно, як геноцид українського народу. 

Голод 1946–1947 років

Після Другої світової війни країна була виснажена. Але навіть у цей час радянська влада продовжувала вилучати зерно, не зважаючи на голод. Погіршували ситуацію поганий врожай і сувора зима. Тоді загинуло близько 1–1,5 мільйона людей. Цей голод уже не такий широко відомий, але він показав, що навіть після війни українське село залишалося у зоні ризику через політичні і економічні рішення, а не через природу.

Голодомор 1946-1947 років вразив усю територію Української РСР, спричинений посухою, післявоєнною розрухою та завищеними планами хлібозаготівель, що змушувало селян віддавати зерно державі, хоча влада СРСР відправляла його в країни соцтабору замість допомоги голодуючим. Характерною рисою цього голоду було те, що він повторював райони попередніх голодоморів, демонструючи політичне й економічне насильство над аграрними регіонами України.

Відділом читальних залів було підготовлену книжкову виставку до Дня пам’яті жертв голодоморів «Пам’яті не гаснуча свіча».

Сьогодні ми пам’ятаємо тих, хто загинув у голодоморах, і тих, хто вижив, пронісши правду крізь роки. Пам’ять — це наш щит і наш обов’язок, а правда робить нас сильнішими. У четверту суботу листопада (22 листопада 2025), у День пам’яті жертв голодоморів, ми запалюємо свічки, щоб світло надії й пам’яті пробуджувало наші серця. Запалімо свічку пам’яті — за кожне життя, за кожну втрату, за нашу історію, яку ніхто не має права забути.

Ми є народ, якого не здолати!

Відділом читальних залів Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки було організовано історичну годину, присвячену подіям, що стали переломними для сучасної України — Помаранчевій революції 2004 року та Революції Гідності 2013–2014 років. Це була не просто зустріч, а чесна розмова про наш шлях до свободи, який ми вистраждали, але гідно пройшли.

Почали з подій Помаранчевої революції. Пригадали, як країна вперше масово об’єдналася проти фальсифікацій, як голос кожного став важливим, а людська гідність — фундаментом мирного спротиву. Тоді мільйони українців вийшли на Майдан, бо відчули: несправедливість — це не норма. Ця революція стала школою громадянської свідомості, першим великим уроком єдності та віри у власні сили.

Далі згадали Революцію Гідності. Атмосферу тих днів важко переказати словами: холодні вечори, дим від бочок, сцена Майдану, голоси студентів, які вимагали європейського майбутнього. А потім — жорстоке протистояння, біль, втрати. Люди вийшли не за політику, а за право жити у вільній країні. Особливе місце відвели вшануванню Небесної Сотні — тих, хто заплатив найвищу ціну, аби Україна могла вистояти.

Ці події не залишають байдужими навіть тих, хто тоді був зовсім юним або ще не дорослим. 

Помаранчева революція дала нам відчуття власного голосу. Революція Гідності нагадала, що свобода — не подарунок, а вибір, який підтверджують вчинками. Небесна Сотня показала найвищу ціну цього вибору.

Відділом читальних залів було представлено книжкову виставку "Майдан. Простір гідності, свободи і єднання".

Підсумком історичної години стало просте, але сильне розуміння: народ, який пройшов такі випробування і не зламався, — справді нездоланний. Наш шлях був важким, але він довів: свобода — не гасло, а стан душі. І поки українці пам’ятають, борються, підтримують одне одного — ми завжди будемо народом, якого не здолати.

Слава Україні! Героям Слава!!!

День захисту дітей: нова дата, старі рани

 

Вперше Україна відзначає День захисту дітей 20 листопада – у Всесвітній день дитини. Саме цього дня світ згадує про Конвенцію про права дитини, документ, що мав би гарантувати кожному малюкові любов, безпеку й можливість зростати без страху.

Та українські діти вже майже два роки живуть у реальності, яка суперечить усім міжнародним нормам. Вони втратили домівки, батьків, здоров’я – і надто рано стали дорослими. Замість тихого дитячого сміху – вибухи ракет. Замість ігор – евакуаційні валізи. Замість казок – мовчазне запитання: «Чому?»

Статистика звернень щодо порушення прав дітей зростає щороку. Якщо до війни їх рахували сотнями, то нині – вже тисячами. Серед них – сирітство, поранення, викрадення, насильство, позбавлення освіти. А ще – нова, страшна категорія: «діти, постраждалі від збройного конфлікту».

Попри це, українські діти залишаються неймовірно сильними. Як Саша, яка втратила ніжку, але повернулася на гімнастичний килим. Як Рома, який пережив страшні опіки і продовжує танцювати. Вони надихають і нагадують: навіть серед руїн проростає надія.

Щоб привернути увагу до прав дитини, у відділі читальних залів Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки організовано книжкову виставку «Права дитини в контексті сучасних викликів». Її матеріали розповідають про те, що означає бути дитиною в час війни, що гарантує міжнародне законодавство і як світ має реагувати на порушення цих прав.

Ми не можемо повернути украдене дитинство. Але можемо зробити все, щоб діти отримали майбутнє – мирне, світле й захищене. Бо День захисту дітей – не дата в календарі. Це наш щоденний обов’язок.

Великй син Козацької України!

Є постаті, без яких українська історія була б блідішою. Дмитро Іванович Яворницький — саме з тих, хто повернув нашому народові голос Січі. Народився він 1855 року на Харківщині, у родині сільського дяка, а освіту здобував у Харкові, де й відбулося його становлення як ученого під впливом Потебні й Сумцова.

Університет він закінчив блискуче, однак перші ж спроби говорити про козацтво занадто відверто коштували йому місця. Та, замість здаватися, Яворницький рушив далі: викладав у Петербурзі, студіював архіви, щоліта мандрував козацькими шляхами, збирав документи, легенди, старожитності. Саме ці роки дали світові його головну працю — тритомну «Історію запорозьких козаків» (1892–1897). Книга, що стала справжнім фундаментом козацькознавства.

Наприкінці ХІХ століття доля закинула його аж у Середню Азію, де він досліджував місцеві старожитності й навіть писав про мавзолей Тамерлана. Згодом працював у Московському університеті, захистив магістерську дисертацію й увійшов до академічних товариств Петербурга та Москви.

Але серце його тягнуло назад в українські степи. У 1902 році вченого запросили очолити Катеринославський музей ім. Поля. І він перетворив той заклад на справжній культурний магніт: з археологічними знахідками, картами, козацькими раритетами. Катеринослав він щиро полюбив — і місто відповіло йому взаємністю.

Подорожував він і далі: Туреччина, Греція, Єгипет — скрізь шукав сліди історії, що могла б торкнутися українського минулого.

Серед його знайомих — Багалій, Чикаленко, Лисенко, Кримський. Люди, які творили інтелектуальний кістяк епохи.

Після революції Яворницький став професором Катеринославського університету, очолив кафедру українознавства, а згодом був обраний академіком ВУАН. Та радянська влада, ох як нелюб’язна до всього українського, звинуватила його в «націоналізмі» й у 1934 році усунула від роботи. Він дожив життя без посади, але з незламною гідністю.

Помер учений 1940 року — залишивши нам спадщину, без якої важко уявити історію запорозького козацтва.

Нині у відділі читальних залів діє книжкова виставка «Великий син Козацької України», присвячена Дмитру Яворницькому. Тут можна побачити видання про його життя й наукову діяльність, переглянути матеріали про козаччину та відчути той самий дослідницький дух, що вів ученого крізь усе життя.

Торгівля людьми — рабство XXI століття: проблема, що стосується кожного

 

У відділі читальних залів Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки організовано книжкову виставку «Права людини в умовах сучасних викликів і загроз», одним із розділів якої є «Торгівля людьми — прояв сучасного рабства» присвячаний Європейському дню боротьби з торгівлею людьми який світова спільнота відзначає 18 жовтня. Виставка покликана привернути увагу громадськості до проблеми порушення прав людини та закликати до свідомості, обережності й активної позиції у боротьбі з цим ганебним явищем.

Європейський день боротьби з торгівлею людьми започаткований у 2007 році Європейським парламентом. Цей день покликаний об’єднати зусилля суспільства у підвищенні обізнаності щодо небезпечного явища сучасності — торгівлі людьми, а також закликати до небайдужості та активної протидії цьому злочину.

Торгівля людьми — це форма сучасного рабства та грубе порушення прав людини, яке не втрачає актуальності у ХХІ столітті. Вона може торкнутися кожного, незалежно від віку, статі чи соціального статусу. Експлуататори отримують прибуток, контролюючи та використовуючи інших людей — як у межах країни, так і за кордоном. Найчастіше вербувальниками стають знайомі або ті, кому довіряють.

За даними Міжнародної організації з міграції, за 30 років від торгівлі людьми в Україні постраждали близько 300 тисяч осіб. Ця злочинна індустрія залишається однією з найприбутковіших у світі. Воєнні дії, економічні труднощі та вимушена міграція лише підвищують ризики потрапити в пастку експлуатації — трудової, сексуальної, примусового жебрацтва чи залучення до злочинної діяльності.

Проблема залишається актуальною і для Волині: від 2015 року статус осіб, які постраждали від торгівлі людьми, отримали 60 жителів області.

👉 Якщо вас позбавляли свободи пересування, утримували документи, змушували працювати без оплати або втягували у злочинну діяльність — ви можете бути жертвою торгівлі людьми.

Звертайтесь на Національну гарячу лінію з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів:

📞 0-800-505-501 (безкоштовно зі стаціонарних)

📞 527 (безкоштовно з мобільних операторів).

«Бути поруч» - девіз військового капелана

9 жовтня у просторі «Мистецький» відбулася тепла, щира й надзвичайно змістовна зустріч із військовими капеланами Волині — людьми, які несуть духовну підтримку туди, де найважче: у зону бойових дій, до шпиталів, на передову.

Захід приурочено до Дня військового капелана України, який відзначають 12 жовтня — день пам’яті святителя Мартина Милостивого, єпископа Турського — покровителя всіх капеланів.

День військового капелана був офіційно встановлений у 2021 році Указом Президента України № 496/2021. Проте саме служіння військових душпастирів має значно давніші корені — ще з часів козацтва, коли священники супроводжували воїнів у походах, благословляли їх на бій, відспівували полеглих. Після початку повномасштабного вторгнення 2022 року кількість капеланів зросла. Вони служать у Збройних силах, представляючи 13 релігійних організацій.

Сьогодні військові капелани — це не лише духовні наставники, а й психологічна опора, друзі, порадники для тисяч захисників і захисниць України.

Під час зустрічі волинські капелани поділилися своїм досвідом служіння, розповіли про силу молитви на передовій, про розмови з воїнами, які шукають розради й підтримки у складні хвилини. Їхні слова — прості, але пронизані вірою, мужністю й добром, — торкалися душі кожного присутнього.

У межах заходу працівники відділу читальних залів Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки підготували книжкову виставку “Військові капелани. Їх зброя — молитва”. На ній представлено видання про капеланське служіння, історію духовної опіки у війську.

Відділ читальних залів Волинської ОУНБ імені Олени Пчілки висловлює щиру вдячність волинським капеланам - отцю Олександру -  капелану ЗСУ, отцю Віталію - капелану батальйону охорони, отцю Віктору - капелану ССО, Луцькому педагогічному інституту (в особі Кравець Анатолія Івановича, Павлюк Надії Миколаївні), Луцькому технічному фаховому коледжу ЛНТУ.

Такі зустрічі — це нагода вклонитися тим, хто стоїть поруч із нашими захисниками не зі зброєю, а з хрестом і молитвою. Бо саме віра, людяність і сила духу допомагають вистояти там, де мовчить зброя, але говорить серце.

До волі, до бою, до перемоги!

   1 жовтня — особливий день для України. У цей день ми відзначаємо День захисників і захисниць України — свято, яке увібрало в себе багатовікові традиції боротьби за свободу та сучасну історію нашої держави.

Історично ця дата пов’язана зі святом Покрови Пресвятої Богородиці, яке здавна шанували українські козаки, вважаючи Богородицю своєю покровителькою. У ХХ столітті День Покрови Пресвятої Богородиці став символічною датою для воїнів Української повстанської армії, а у 2014 році, в часи нової російської агресії, цей день офіційно отримав статус державного свята. Від 2021 року воно має сучасну назву — День захисників і захисниць України, що підкреслює вагомий внесок у боротьбу за свободу як чоловіків, так і жінок.

У просторі «Мистецький» Волинської ОУНБ імені Олени Пчілки відбулася година мужності «До волі, до бою, до перемоги».

Особливий акцент під час заходу було зроблено на ролі захисників і захисниць у сучасній історії України. Адже сьогодні ми бачимо, що герої не лише на фронті, а й серед нас — у волонтерських організаціях, у медичних закладах, у культурних та освітніх інституціях, які підтримують наших воїнів та воїнок. Це свято нагадує нам, що мужність проявляється не лише у зброї, а й у кожному доброму вчинку на благо країни.

Година мужності нагадала всім присутнім, що справжня свобода потребує мужності, а перемога — нашої єдності. Ми вчимося шанувати кожен подвиг, кожен день, кожен прояв самовідданості. І навіть у простих словах «дякую» звучить сила, яка підтримує наших воїнів і воїнок.

Під час заходу були презентовані книжкові виставки "Подвиг Героїв, принесений на вівтар Перемоги" та "Міста Герої".

Відділ читальних залів Волинської ОУНБ імені Олени Пчілки висловлює щиру вдячність директору Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради Олегу Кобилинському, капелану Олександру Вронському, директору Волинського регіонального музею українського війська та військової техніки Олегу Ткачуку, Луцькому педагогічному інституту (в особі Кравець Анатолія Івановича, Павлюк Надії Миколаївні), Луцькому технічному фаховому коледжу ЛНТУ і закликає пам’ятати героїзм наших захисників і захисниць кожного дня. Бо наша сила — у пам’яті, шані та відданості Україні.