АНДРІЙ МЕЛЬНИК: ПОРТРЕТ НА ТЛІ ІСТОРИЧНОЇ ДОБИ ХХ СТОЛІТТЯ

12 грудня у відділі читальних залів Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки експонується книжкова виставка приурочена до 130-ї річниці з дня народження визначного політичного і державного діяча, голови Проводу ОУН, полковника Андрія Мельника, одного з організаторів Січових Стрільців, Української Військової Організації, Українського Національного Комітету, Української Національної Ради; ініціатора створення та ідеолога Світового Конгресу Вільних Українців; багатолітнього в'язня польських тюрем, німецького концтабору Заксенгаузен; послідовного прихильника відновлення незалежності Української Держави на всіх її етнічних землях та борця за незалежність України у ХХ сторіччі.

Андрій Атанасович Мельник(1890–1964) народився 12 грудня 1890 року в невеличкому селі Воля Якубова (це теперішній Дрогобицький район Львівщини). Батько, Атанас Мельник, був громадським діячем, людиною неординарних здібностей, дружив з родиною Івана Франка. Мати, Марія Коваль, рано померла від туберкульозу; батько оженився вдруге, і його нова дружина, Павлина Матчак, виховала Андрія після смерті його рідного батька.

Навчався в народній школі в Самборі і Дрогобичі(1897–1900), в гімназіях у Дрогобичі(1900–1905) та Стрию. Після навчання два роки важко хворів на туберкульоз, двічі був оперований у Львові і Дрогобичі. У 1912 році вступив до Вищої Школи Земельної Управи у Відні на лісового інженера.

У 1914 році добровольцем вступив до Леґіону Українських Січових Стрільців, українського військового формування в складі австро-угорської армії. Під час Першої світової війни воював проти російської армії на території Галичини. Спочатку йому довірили керівництво чотою, а згодом він очолив сотню стрільців УСС. Ті, хто воював разом з Мельником, відзначали його надзвичайну відповідальність за наслідки бою і за долю стрільців, його дисциплінованість, нефальшиву хоробрість і – харизму.

Пізньої осені 1916 року потрапив у полон, де вперше зустрівся, з старшиною Легіону УСС Євгеном Коновальцем, це стало початком їхнього знайомства і співпраці.

Коновалець не раз у своїх публікаціях, заводячи мову про українське військо в 1917–1920-х, писав: «Я і полковник Андрій Мельник». Власне, підкреслював, що всі його заслуги варто ділити на них двох. Характерно, що обидва мали добрий військовий вишкіл. Проте сам Мельник, згадуючи ті події, зізнавався: «Ми всі одностайно стали тоді при Євгені Коновальцеві».

Більше інформації див. :Культурнареферантура ОУН

Після втечі з полону у січні 1918 року став одним з організаторів куреня Січових Стрільців. Після здобуття Києва Директорією Української Народної Республіки йому було присвоєно військове звання отамана військ УНР.

Більше інформації про військову діяльність та життєвий шлях видатного державного і політичного провідника української нації, борця за незалежність України у ХХ столітті зможете дізнатися познайомившись із представленою літературою на книжковій виставці.

«Цей Мельник – людина витонченої культури, дуже ввічливий і гарно вихований… Полковник завжди був сумний і маломовний. Коли ми з ним уранці зустрічалися, випромінювала від нього велика гідність і джентльменство. Все перший вітався і запитував про моє здоров’я. А про себе не говорив ніколи. Однак пригадую собі, що були моменти, коли Мельник виходив зі свого сховища і ставав балакучий. Це бувало тоді, коли згадував визвольні змагання України», – з щоденника Андре Франсуа-Понсе – французького посла у Берліні(08.1931–18.10.1938), члена Французької академії з 1952 року.

Через радянську ідеологію, на особу Андрія Мельника було скеровано багато неправди, і дотепер він достатньо невідомий (невелика кількість публікацій). Щоб не залишилося й сліду родини Мельників, радянська влада у 1950 році  його рідне село зробила планово депресивним та безперспективним із суто політичних міркувань. Щоб стерти пам'ять про походження з Волі Якубової видатних діячів українських визвольних змагань, зокрема і Андрія Мельника, Михайла Матчака, Івана Блажкевича, з назви села забрали прикметник «Якубова» і стали називати його просто Воля. Село підпало під жорстокі репресії. З 1946-го по 1950-й рік на Сибір(Томську область і Хабаровський край) було вивезено 156 сімей. Вивозили всіх, хто мав хоч якийсь стосунок до родини полковника Мельника, або був просто однофамільцем, вивозили родини дивізійників, бійців УПА, вивозили кращих і заможніших господарів.

Тому важливо пам’ятати знакові історичні постаті в українській історії та її національно-визвольному русі для того, щоб не забувати про шлях, який довелося подолати нашій країні у своєму становленні.