Олександр Греків: стратег, реформатор і голос української військової честі

Ім’я Олександра Петровича Грекова — це не просто рядок у підручниках чи довідниках. Це постать, що уособлює незламну віру в українську державність, силу військової думки та шляхетну стійкість людини, яка пройшла крізь імперські війни, національні революції, еміграцію й табори, але не зрадила себе й Україну.

Народжений 21 листопада (3 грудня) 1875 року в селі Сопич на Сумщині, у дворянській родині з давнім грецьким корінням, Греків отримав блискучу освіту: юридичний факультет Московського університету, Миколаївська військова академія, дисертація з історії військового мистецтва. Уже рання кар’єра показала — маємо справу з офіцером, який не просто виконує накази, а мислить, аналізує, реформує.

У російській армії Греків пройшов шлях до генерал-майора, викладав тактику, командував гвардійськими підрозділами та отримав орден Святого Георгія за бойові заслуги в Першій світовій. Та доленосним виявився 1917 рік, коли він прибув до Києва на прохання Михайла Грушевського.

Від ліквідації Київської військової округи до керівництва гарнізоном — Греків швидко стає одним із ключових українських військових фахівців. Він стає командиром 2-ї Сердюцької дивізії, товаришем міністра військових справ УНР, а з грудня 1918 року — міністром та першим Наказним Отаманом Армії УНР.

На чолі Української Галицької армії у червні 1919 року Греків провів один із найуспішніших наступів УГА — Чортківську офензиву.

За три тижні українські війська відкинули польські сили, звільнивши значну частину ЗУНР. Хоч наступ і зупинився через брак зброї та амуніції, ця операція стала блискучим зразком тактики та організації.

Він також реформував структуру війська: замість полків та дивізій запровадив корпуси, що дозволило компактніше і швидше реагувати на ситуацію на фронті.

Після відставки в липні 1919 року Греків з родиною виїхав до Чернівців, а згодом оселився у Відні. Він видавав газету «Україна», працював у громадських організаціях, залишався авторитетом для української еміграції.

Та у 1948 році радянська контррозвідка викрала його прямо з Відня. Генерала засудили на 25 років таборів.

У спогадах співв’язнів він постає людиною непохитною, чесною й шляхетною: “Генерал… терпів як усі інші, не вислужувався, а навпаки підтримував других на дусі.”

Звільнення прийшло лише 1956 року. Греків повернувся до Австрії й прожив там останні роки. Помер 2 грудня 1959 року й похований біля Відня.

Сьогодні його ім’ям названі вулиці у Києві, Львові, Сумах, Глухові та інших містах. Він офіційно визнаний борцем за незалежність України у XX столітті. Його діяльність — це приклад державницької мужності, інтелекту й військової культури, що має значення й для сучасної України.

До 150-річчя від дня народження Олександра Грекова у відділі читальних залів Волинської ОУНБ імені Олени Пчілки організовано книжкову викладку літератури, присвячену його життю й військовій діяльності. Це нагода побачити рідкісні видання, праці істориків та документальні джерела, які дозволяють ближче відчути масштаб цієї постаті.