Чверть століття відділяє нас від трагічної події - вибуху на 4-ому реакторі Чорнобильської АЕС. В ту саму ніч - з 25 на 26 квітня 1986 року - відлік часу став для людства аж ніяк не мирним, а трагічно тривожним. Ця подія чорним крилом зачепила долю світу, послужила каталізатором процесу переосмислення українцями ролі влади, яка тривалий час приховувала розміри катастрофи і фактори можливого впливу її на здоров`я людей. Били на сполох письменники - Ліна Костенко, Юрій Щербак, проте їх голоси не були почуті вчасно.
Змінилися часи, змінилися історичні обставини... А біль й тривога досі у серці кожного із нас - реактор смерті не вщухає. Наслідки аварії на собі відчули тисячі волинян. Три райони (Любешівський, Маневицький, Камінь-Каширський) визнані радіоактивно ураженими. Волиняни брали участь в евакуації мешканців Київщини, будівництві селища Козичанка. У багатьох наших земляків-ліквідаторів Чорнобиль забрав здоров`я.
Біль і мужність - це не просто тема. Це нерв нашого часу. Нерв, якому не можна заспокоїтись.
Німує Прип`ять, забуває про дитячий сміх, про свою молодість, про саму себе, про все, що було до вибуху.
Обезлюдніли села, де століттями ростили жито, виховували дітей. Тепер у селах моторошна тиша. Лише гадюччя та вужі повзають на його околицях. Довкруг все заростає бур`янами.
Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов`язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам`яті. ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров`ям і життям.
Пісня "Океан любові" Людмили Бабачик, якою закінчувався вечір-реквієм, прозвучала у виконанні Марії Панасюк та Юлії Вітюк, студентів Волинського училища культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського переконала присутніх у силі любові до життя. Акомпонувала обидві пісні Анна Марічева, викладач училища
