Ім’я Олександра
Петровича Грекова — це не просто рядок у підручниках чи довідниках. Це постать,
що уособлює незламну віру в українську державність, силу військової думки та
шляхетну стійкість людини, яка пройшла крізь імперські війни, національні
революції, еміграцію й табори, але не зрадила себе й Україну.
Народжений 21
листопада (3 грудня) 1875 року в селі Сопич на Сумщині, у дворянській родині з
давнім грецьким корінням, Греків отримав блискучу освіту: юридичний факультет
Московського університету, Миколаївська військова академія, дисертація з
історії військового мистецтва. Уже рання кар’єра показала — маємо справу з
офіцером, який не просто виконує накази, а мислить, аналізує, реформує.
У російській
армії Греків пройшов шлях до генерал-майора, викладав тактику, командував
гвардійськими підрозділами та отримав орден Святого Георгія за бойові заслуги в
Першій світовій. Та доленосним виявився 1917 рік, коли він прибув до Києва на
прохання Михайла Грушевського.
Від ліквідації
Київської військової округи до керівництва гарнізоном — Греків швидко стає
одним із ключових українських військових фахівців. Він стає командиром 2-ї
Сердюцької дивізії, товаришем міністра військових справ УНР, а з грудня 1918
року — міністром та першим Наказним Отаманом Армії УНР.
На чолі
Української Галицької армії у червні 1919 року Греків провів один із
найуспішніших наступів УГА — Чортківську офензиву.За три тижні
українські війська відкинули польські сили, звільнивши значну частину ЗУНР. Хоч
наступ і зупинився через брак зброї та амуніції, ця операція стала блискучим
зразком тактики та організації.
Він також
реформував структуру війська: замість полків та дивізій запровадив корпуси, що
дозволило компактніше і швидше реагувати на ситуацію на фронті.
Після відставки в
липні 1919 року Греків з родиною виїхав до Чернівців, а згодом оселився у
Відні. Він видавав газету «Україна», працював у громадських організаціях,
залишався авторитетом для української еміграції.
Та у 1948 році
радянська контррозвідка викрала його прямо з Відня. Генерала засудили на 25
років таборів.
У спогадах
співв’язнів він постає людиною непохитною, чесною й шляхетною: “Генерал… терпів як усі інші,
не вислужувався, а навпаки підтримував других на дусі.”
Звільнення
прийшло лише 1956 року. Греків повернувся до Австрії й прожив там останні роки.
Помер 2 грудня 1959 року й похований біля Відня.
Сьогодні його
ім’ям названі вулиці у Києві, Львові, Сумах, Глухові та інших містах. Він
офіційно визнаний борцем за незалежність України у XX столітті. Його діяльність
— це приклад державницької мужності, інтелекту й військової культури, що має
значення й для сучасної України.
До 150-річчя від
дня народження Олександра Грекова у відділі читальних залів Волинської ОУНБ
імені Олени Пчілки організовано книжкову викладку літератури, присвячену його
життю й військовій діяльності. Це нагода побачити рідкісні видання, праці
істориків та документальні джерела, які дозволяють ближче відчути масштаб цієї
постаті.
