Щороку 30 серпня світ вшановує
пам'ять людей, які стали жертвами насильницьких зникнень. Цей день покликаний
привернути увагу до трагедії тисяч сімей, що роками шукають своїх рідних,
живучи між болем і надією.
Насильницьке зникнення – це не лише
відсутність людини. Це й розбите життя її сім’ї, втрата впевненості у
майбутньому, щоденні пошуки та молитви. Для тих, хто чекає, найстрашніше –
невідомість.
Сьогодні ця тема боляче
відгукується і в Україні. Від початку російської агресії тисячі наших
співгромадян – військових та цивільних – вважаються зниклими безвісти. Хтось
перебуває у полоні, хтось досі не знайдений на окупованих територіях, хтось –
загинув, але його тіло не вдалося повернути. Для родин таких людей кожен день
стає випробуванням віри й витримки.
Символом цього дня є надія –
крихка, але незламна. Адже навіть у найтемніші часи серця рідних не перестають
вірити, що вони обіймуть своїх найдорожчих.
У відділі читальних залів нашої
бібліотеки представлено виставку «Не втрачайте надію: ті, хто чекає, ті, на
кого чекають». Це матеріали, що розповідають про долі людей, які опинилися в
полоні чи зникли безвісти, про біль і витримку їхніх родин, про тих, хто чекає
й не перестає вірити. На сторінках цих видань оживають історії надії та
боротьби за повернення додому.
Пам’ятаймо і підтримуймо!
30 серпня – це не лише день
скорботи, а й заклик до дії: ми повинні пам’ятати кожного зниклого,
підтримувати їхні родини, вимагати правди та справедливості. Бо суспільство,
яке не забуває своїх людей, – непереможне.
Не втрачайте надію. Ті, хто чекає,
заслуговують на обійми. Ті, на кого чекають, – на повернення додому.
Немає коментарів:
Дописати коментар