Чорнобиль... Нині це слово знає весь світ. Чорнобиль - це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль.
Не можна про це не
казати
Мовляв, це було вже
давно
Перед очима батько і
мати,
І Україна, і Дніпро
Не можна ні про що
мовчати
Горить тривогою
чоло.
Кожна нація має свої
трагедії, що змінюють не лише хід історії, а й людські долі. Для України однією
з таких трагічних подій стала аварія на Чорнобильській атомній електростанції,
яка трапилася в ніч з 25 на 26 квітня 1986 року.
Тієї ночі надзвичайна
сила вирвалася на волю — вибухнув четвертий енергоблок ЧАЕС. Полум’я зруйнувало
не лише бетонні конструкції, а й зламало тисячі доль. Радіація, невидима і
безжальна, вразила землю, небо, воду… Пройшли роки, а біль не вщухає. Бо
Чорнобиль — це не просто територія відчуження. Це — символ людської
безвідповідальності й водночас — символ величного подвигу.
Сьогодні в стінах нашої бібліотеки відбулася надзвичайно важлива й
зворушлива подія — зустріч із ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС,
людьми, які без вагань кинулися у саме пекло радіаційного лиха, аби захистити
світ від ще страшніших наслідків.
Вони прийшли не просто як гості — а як живі свідки великої трагедії, що
сталася 26 квітня 1986 року, коли вибухнув четвертий енергоблок
Чорнобильської атомної електростанції. Аварія спричинила викид величезної
кількості радіоактивних речовин, що поширилися не
лише територією України, а й далеко за її межі. Це стало наймасштабнішою
техногенною катастрофою в історії людства.
Учасники зустрічі —
ліквідатори аварії на ЧАЕС, яким ми висловлюємо щиру вдячність: заступник
голови спілки «Чорнобиль» міста Луцька Зав’ялова Марія
Адамівна, Надашкевич Сергій Володимирович – полковника запасу, Гайдук
Анатолій Васильович, Харунь Володимир Дмитрович – полковник у відставці,
афганець, Скопейко Петро Миколайович – майор запасу.Наші шановні ліквідатори поділилися спогадами — правдивими, сильними,
веселими іноді болючими. Вони згадували про перші тижні після вибуху, коли ще
ніхто до кінця не розумів, з чим має справу, про роботу в надзвичайно
небезпечних умовах, про втрати побратимів, про мовчання офіційної влади й про
героїзм простих людей.
Ми говорили і про довготривалі наслідки аварії — тисячі загиблих,
постраждалих, евакуйованих, покинуті домівки, зруйновані долі. Та водночас —
про величезну силу людського духу, що не скорився навіть перед невидимим
ворогом — радіацією.Та й сьогодні, через десятиліття після трагедії, Чорнобиль знову став
епіцентром загрози. У лютому 2022 року, на початку
повномасштабного вторгнення, територія Чорнобильської зони та сама станція були
окуповані російськими військами. Протягом кількох тижнів персонал
працював під дулом автоматів, без зміни, без доступу до нормального харчування
й зв’язку.Окупанти ігнорували всі правила ядерної безпеки: рухалися бронетехнікою
по "Рудому лісі", найзараженішій ділянці зони, копали окопи в
зараженому ґрунті, нищили лабораторії та обладнання. Ці дії поставили під
загрозу не лише Україну, а й весь світ — і знову показали, наскільки крихка
система безпеки, збудована на пам’яті про Чорнобиль.Нині Чорнобиль знову під контролем України, зона поступово відновлюється.
Продовжують працювати дослідники, фахівці з ядерної безпеки. А станція — хоч і
зупинена — лишається об’єктом міжнародного моніторингу.
Ця зустріч — не просто подія. Це нагадування про те, як дорого може
коштувати помилка, і як безцінною є відвага тих, хто став на її шляху. Ми щиро
дякуємо кожному ліквідатору за їхній внесок, за їхню правду і за те, що вони з
нами.У відділі читальних залів діє книжкова виставка «Чорнобиль: без права на забуття».
Запрошуємо до перегляду. 
Пам’ятаємо. Шануємо. Передаємо далі.
Немає коментарів:
Дописати коментар