30 серпня – Міжнародний день жертв насильницьких зникнень

 

Щороку 30 серпня світ вшановує пам'ять людей, які стали жертвами насильницьких зникнень. Цей день покликаний привернути увагу до трагедії тисяч сімей, що роками шукають своїх рідних, живучи між болем і надією.

Насильницьке зникнення – це не лише відсутність людини. Це й розбите життя її сім’ї, втрата впевненості у майбутньому, щоденні пошуки та молитви. Для тих, хто чекає, найстрашніше – невідомість.

Сьогодні ця тема боляче відгукується і в Україні. Від початку російської агресії тисячі наших співгромадян – військових та цивільних – вважаються зниклими безвісти. Хтось перебуває у полоні, хтось досі не знайдений на окупованих територіях, хтось – загинув, але його тіло не вдалося повернути. Для родин таких людей кожен день стає випробуванням віри й витримки.

Символом цього дня є надія – крихка, але незламна. Адже навіть у найтемніші часи серця рідних не перестають вірити, що вони обіймуть своїх найдорожчих.

У відділі читальних залів нашої бібліотеки представлено виставку «Не втрачайте надію: ті, хто чекає, ті, на кого чекають». Це матеріали, що розповідають про долі людей, які опинилися в полоні чи зникли безвісти, про біль і витримку їхніх родин, про тих, хто чекає й не перестає вірити. На сторінках цих видань оживають історії надії та боротьби за повернення додому.

Пам’ятаймо і підтримуймо!

30 серпня – це не лише день скорботи, а й заклик до дії: ми повинні пам’ятати кожного зниклого, підтримувати їхні родини, вимагати правди та справедливості. Бо суспільство, яке не забуває своїх людей, – непереможне.

Не втрачайте надію. Ті, хто чекає, заслуговують на обійми. Ті, на кого чекають, – на повернення додому.

29 серпня – День пам’яті захисників України

 
         29 серпня – це дата, яка навіки вписана в історію України чорним болем і світлою вдячністю. У цей день ми вшановуємо захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність і територіальну цілісність держави.

Свято пам’яті встановлено на державному рівні у 2019 році. Воно пов’язане з трагічними подіями серпня 2014-го – Іловайською трагедією. Тоді під час виходу з оточення сотні українських воїнів загинули від рук ворога, порушивши домовленості про "зелений коридор". Це була одна з найстрашніших сторінок російсько-української війни, яка показала світові: боротьба українців – це боротьба за життя, за свободу, за право мати власну державу.

Символом цього дня став сонях. Не випадково: саме на полях, засіяних соняшниками, точилися жорстокі бої під Іловайськом. Соняшник сьогодні – це образ скорботи, пам’яті, але й водночас життєвої сили, адже ця квітка завжди тягнеться до сонця, так само як українці – до світла свободи.

Кожен загиблий герой залишив по собі цілий світ: усмішку, мрії, плани, любов до рідних і України. Ми зобов’язані пам’ятати їх не лише як воїнів, а й як синів, дочок, батьків, друзів, які віддали найдорожче – життя – щоб ми жили під мирним небом.

Наш обов’язок – берегти пам’ять, бо вона дає нам силу вистояти.

У відділі читальних залів нашої бібліотеки представлено виставку «Величне ім’я України – захисник». Це книги, що зберігають історії справжніх героїв: спогади побратимів, художні твори, присвячені війні та захисникам, документальні дослідження. Тут оживають долі тих, хто став символом мужності й самопожертви.

          Запрошуємо всіх, хто хоче доторкнутися до цієї живої пам’яті. Бо тільки пам’ятаючи своїх героїв, ми здатні збудувати майбутнє, гідне їхнього подвигу.

Вічна пам'ять і слава героям!

29 серпня ми схиляємо голови перед усіма полеглими. Їхня відвага стала підмурком нашої свободи. Їхні імена назавжди залишаться в серці України.

Слава Україні! Героям слава!

Літературна виставка для педагогічної спільноти

 

Відділ читальних залів Волинської ОУНБ імені Олени Пчілки підготував тематичну виставку літератури для педагогічної спільноти вчителів громадянської та історичної освітньої галузі Луцької міської територіальної громади.

Виставка представила добірку науково-популярних, методичних та публіцистичних видань, які стануть корисними для вдосконалення навчального процесу, формування критичного мислення та громадянської свідомості учнів. Це книги, що допомагають глибше осмислити історичні події, розкрити питання прав людини, демократії, розвитку української державності та ролі громадянина в суспільстві.

Така виставка покликана підтримати вчителів у їхній важливій місії — виховувати свідомих громадян, які пам’ятають минуле й відповідально творять майбутнє України.

Онлайн-екскурс: «Синьо-жовта одвічність: як народжувався символ держави»

 

23 серпня День Державного Прапора України, ми пропонуємо вам здійснити невеликий історичний екскурс у минуле нашого національного символу. Адже прапор — це не просто стяг над будівлею, а живий символ волі, єдності та незламності українського народу.

Синьо-жовтий стяг має глибоке історичне коріння. Ще в середньовіччі синій колір асоціювався з духовністю та небом, жовтий — із родючістю землі та благородством. Поєднання цих кольорів супроводжувало українців у різні етапи історії, від часів козацтва до перших державних утворень XX століття.

У 1848 році, під час революційних подій у Львові, над міською Ратушею вперше публічно замайорів синьо-жовтий прапор — символ національного пробудження та прагнення до свободи. Пізніше, у період Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, стяг став офіційним державним символом. Проте під час радянської окупації його піднімання суворо переслідувалось, і синьо-жовтий колір зберігався здебільшого у підпіллі та діаспорі.

Сьогодні ж прапор України — це символ нашої незалежності, єдності та мужності. Він гордо майорить на державних установах, військових частинах і в серцях українців по всьому світу. Кожен синьо-жовтий стяг — це нагадування про ті жертви та боротьбу, завдяки яким ми маємо право жити вільно.

Нехай цей день стане для кожного з нас нагадуванням: незалежність і свобода — це цінність, яку ми оберігаємо щодня, а синьо-жовтий прапор — наш вічний символ єдності й надії.

Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній

Напередодні Дня Незалежності України у просторі «Мистецький» відбулася зустріч із рідними наших військовослужбовців. Це не просто захід, а жива розмова про силу духу, стійкість і любов до України.

У теплій, довірливій атмосфері звучали спогади, слова підтримки й подяки тим, хто боронить нашу землю. Кожна історія родини — це окремий світ випробувань і віри, але водночас — спільна нитка єднання, яка зшиває наш народ у цілісну, міцну державу.

Під час заходу були представлені книжкові виставки: «Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній» та «Міста героїв», які доповнили атмосферу патріотизму й нагадали про безсмертну силу українського слова. А Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки представив особливу експозицію — військові однострої доби незалежної України, що викликали щиру зацікавленість і гордість у гостей.

Незалежність — це не лише дата в календарі. Це щоденна боротьба і величезна відповідальність перед тими, хто віддав своє життя за волю, і перед тими, хто сьогодні стоїть на захисті Батьківщини. Вона народжується в серцях, зміцнюється у вчинках і живе у вдячності поколінь.

Ми щиро дякуємо всім, хто долучився до цього дійства: Луцькому фаховому коледжу технологій, бізнесу і права ВНУ імені Лесі Українки (в особі Романчук Галини Дмитрівни, Кузьмич Ольги Миколаївни та студентів), КЗВО "Луцький педагогічний коледж (в особі Кравець Анатолія Івановича, Павлюк Надії Миколаївні), Волинському регіональному музею українського війська та військової техніки, юним артистам і рідним військових. Завдяки спільним зусиллям ця зустріч стала справжнім виявом єдності й вдячності нашим захисникам.

Бо справжня Незалежність — це не стяг над будівлею, а стяг у серці. Це здатність залишатися собою, навіть коли світ випробовує на міцність. Це віра у майбутнє, яке неодмінно буде вільним, світлим і українським.

Саме цю віру й любов до рідної землі найточніше передає назва нашої зустрічі — «Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній».

 

Запрошуємо!!!

 

Народ, що пам’ятає своїх борців — незнищенний!

Ольга Чемерис (псевдо: «Дніпрова», «Вікторія», «Вогнезора») народилася 1925 року в селі Василиця, що нині є частиною міста Черкаси (мікрорайон Дахнівка). Її життєвий шлях — це приклад гідності, сміливості та жертовної любові до рідної землі.

Перед війною Ольга була звичайною радянською школяркою, комсомолкою, працювала чорноробом. Але саме війна відкрила їй очі на справжнє обличчя двох імперій, що нищили Україну — нацистської та радянської. У 1943 році Ольга разом із матір’ю опинилася на Прикарпатті, де долучилася до українського визвольного руху. Пройшовши курси пропагандистів, вона стала членом ОУН, працювала в підпіллі, писала й друкувала листівки, вела просвітницьку роботу серед місцевого населення.

У підпіллі вона зустріла своє кохання — поета, провідника, ідеаліста Михайла Дяченка («Гомін»), з яким розділила боротьбу і підземне життя, біль втрати та щастя материнства, що, на жаль, було недовгим — їхня донька померла немовлям.

Ольга двічі потрапляла до рук чекістів. Її катували, намагались використати як агентку. Але вона не зрадила. Навпаки — попередила побратимів про небезпеку і знову зникла в глибинах підпілля. Та 31 грудня 1949 року її знову заарештували. На допиті сказала: «Я не могла видати Михайла, бо покохала його».

29 вересня 1950 року її було засуджено до розстрілу. Вирок виконано 21 грудня 1950 року в Станіславі (нині Івано-Франківськ). Ользі Чемерис було лише 25 років.

Її провина? Те, що вона «усвідомила себе українкою і загинула за це». Її особисті речі, включно зі спогадами про Голодомор 1932–1933 років, були знищені як «антирадянська література». Цинізм радянської влади не мав меж: конфіскація майна молодої жінки-підпільниці та брехливі написи на пам’ятниках, де її смерть приписувалася... ОУН.

Але час розставив усе на свої місця. У 2022 році в Черкасах з’явилася вулиця Ольги Чемерис. У січні 2023 року вона була офіційно реабілітована рішенням Національної комісії з реабілітації. І нарешті її ім’я повертається з пітьми забуття.

Сьогодні ми вшановуємо Ольгу Чемерис — не тільки як жертву режиму, а як героїню, що боролася і жила заради ідеї незалежної України.

У відділі читальних залів Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки організовано викладку матеріалів «Ольга Чемерис – борець за незалежність України у ХХ столітті» до 100-річчя з дня народження.

Запрошуємо вас ознайомитися. Це — не просто сторінки історії. Це голос тих, хто віддав життя за наш сьогоднішній день.

Молодь творить завтра

 

День молоді — це свято тих, хто сміливо мріє, рішуче діє та вірить у світ без кордонів для власних ідей. Молодість — це час, коли серце б’ється швидше від натхнення, а кожен день відкриває нові можливості. Це період пошуку себе, творення власної історії та сміливих рішень, які здатні змінити світ.
Сьогодні саме молодь формує обличчя нашої держави: бере участь у суспільних ініціативах, розвиває науку та культуру, реалізує творчі проєкти, волонтерить і захищає Батьківщину. Їхні ідеї та енергія — рушійна сила майбутніх змін.

До Дня молоді у відділі читальних залів організовано онлайн-виставку “Молодь: енергія змін, сила майбутнього”. Вона презентує книги про натхненних та наполегливих юнаків і дівчат, біографії молодих лідерів, твори сучасних авторів, які говорять мовою покоління Z, а також видання про розвиток особистості та досягнення мети.

Запрошуємо усіх охочих ознайомитися з виставкою, адже кожна книга — це новий погляд, нова ідея та новий поштовх до дій. Молодість — це час діяти, тож надихаймося разом і творімо майбутнє вже сьогодні! 🌟

Кримські татари, караїми, кримчаки — корінні голоси України

Щороку 9 серпня світ відзначає Міжнародний день корінних народів — день, коли ми згадуємо про тих, чиї голоси часто залишаються на узбіччі історії, але без яких сама історія була б неповною. Це день шани, вдячності та уважного погляду до культур, які бережуть свою мову, пам’ять, землю й гідність попри виклики часу.

Для України ця дата особлива. Адже ми маємо своїх корінних народів — народів, які не мають іншої Батьківщини, окрім України. Саме ми є домом для трьох офіційно визнаних корінних народів: кримських татар, караїмів і кримчаків, чия історія тісно сплетена з долею Криму, а боротьба за права, мову й свободу триває й сьогодні.

До цієї дати у відділі читальних залів Волинської обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки представлено книжкову виставку «Народ, що не зник: кримські татари в колі корінних народів світу». Вона покликана не лише інформувати, а й пробудити повагу й розуміння до унікальних народів, культур та голосів, що формують мозаїку людства.

Ця виставка — не лише про минуле, а й про майбутнє. Про цінність різноманіття, про силу культури, яка, навіть під тиском, не зникає — а вкорінюється ще глибше.

Завітайте. Відкрийте для себе голоси, що звучать крізь століття.

📚 Липневі новинки у відділі читальних залів

    Літо — пора відкриттів, і наша бібліотека з радістю ділиться новими книжковими скарбами! У липні до фонду відділу читальних залів надійшла добірка свіжих видань, що охоплює різноманітні жанри й тематики — від психології до історичних досліджень, від сучасної української прози до актуальних публіцистичних видань.

   Запрошуємо вас завітати до відділу читальних залів, переглянути книжкову добірку та обрати те, що найбільше припаде до душі. Нехай кожна сторінка стане для вас кроком у світ знань, мрій та натхнення!