ВИХОВАННЯ УЛЯНИ

  Соціальне сирітство – ключова тема дискусії, яка відбулася після перегляду документального фільму чеського режисера Алєксандра Ґорєліка «Виховання Уляни» в Кіноклубі Docudays UA при Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки. На кінопоказі були присутні студенти та викладачі Волинського державного училища культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського, громадські активісти, користувачі бібліотеки, вчителі. Полеміка точилася навколо теми альтернативного виховання дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах та без батьківського піклування. Де має виховуватися дитина, яка залишилася без опіки рідних? В дитячих будинках сімейного типу, прийомних або патронатних сім’ях, центрах соціально-психологічної реабілітації, притулках для дітей? На ці питання експертну оцінку надала практичний психолог Луцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.№2 – Пахачук Марина Сергіївна.

   Досить важливо було почути враження запрошених гостей щодо кіноклубної діяльності та переглянутого фільму. Діяльність Кіноклубу, за словами учасників, досить важлива. Адже обговорення, які відбуваються після показу, не тільки зосереджують увагу на проблемі, розглядають її в контексті України та регіону, але й показують шляхи її вирішення.

   Фаховий коментар після перегляду фільму надала завідувач відділу «Книга Пам’яті» редакційно-видавничої групи «Науковий центр історичних студій Волині», кандидат історичних наук Сущук Оксана Петрівна: «Задум автора документального фільму доволі цікавий – на прикладі історії життя однієї дівчинки показати основні проблеми сучасного суспільства. Не зважаючи на те, що показано лише декілька днів життя дитини, мені як глядачу цілком і повністю відкривається тема ідеологічної обробки особи, її підготовка у формуванні моделі недумаючого, підвладного суспільства.  Дитина, дівчинка 6-7 років, з неблагополучної родини, потрапляє у літній релігійний школу-табір. Позбавлена родинного затишку, батьківської уваги, вона стає об’єктом педагогічних маніпуляцій окремої релігійної громади. Вчителі-вихователі намагаються не лише обмежити свободу дій такої дитини, але й обмежити її психоемоційний розвиток. Вони ламають її особистість, і таким чином ліплять потрібну їм людину – члена їх громади і суспільства, яка здатна «своє життя покласти во ім’я Христа, отєчєства». Ми бачимо як дівчинка прагне вирватися від діючого  на неї тиску, намагається знайти контакти зі своєю сім’єю через журналістську групу, але врешті залишається знову одна. Кицьку, яку вона знайшла і піклувалася про неї (це викликало емоції в дитини, дозволяло рости її особистості), вихователі забрали, з мамою  немає змоги спілкуватися, запроваджена чітка система правил – все це приведе до деструктивного розвитку дитини ( асоціалізує її). До речі, одним із способів асоціалізації євреїв під час Голокосту, було впроваджено нацистами заборону євреям утримувати домашніх тварин (бо нелюди не можуть ні за кого відповідати, не мають права проявляти емоції). Слід зауважити що така ситуація, яка зображена у фільмі, може мати місце і в нашій державі, з огляду на те, яку релігійну свободу надає держава різноманітним релігійним організаціям в Україні. Тому, на мою думку, варто відновити в таких випадках форму як державного так і громадського контролю. Сьогодні дуже популярними є різноманітні літні навчальні табори, в тому числі і релігійного характеру. І не всі вони діють так, як це показано у фільмі. Але контроль за їхньою діяльністю повинен бути, якщо не з боку сім’ї, то обов’язково з боку відповідних контролюючих державних органів і окремих громадських організацій. Діти є завжди не захищеною верствою населення, піддатливою на вплив і маніпуляції дорослих. Завдання останніх лише створити умови для повноцінного розвитку, а не встановлювати обмеження, хоча правил поведінки ніхто не відміняв. Дитина повинна мати можливість вибору і право на повноцінний розвиток, на помилку. Тільки тоді вона може вирости самостійною одиницею суспільства, зможе створювати нові ідеї, будувати життя, а не бути гвинтиком системи».

   Викладач філософських наук Волинської православної богословської академії – Хомяк  Мирослав Романович так прокоментував роботу чеського режисера: «Судячи з сюжету документального фільму, це є псевдорелігійна община, оскільки істинна релігійна громада має власну генеалогію, традицію передачі священних артефактів і духовного знання, а відтак, ця община більше подібна до секти, яка має власні атрибути: закрита організаційна структура, розташування на віддалі від цивілізації, обмеження каналів комунікації із зовнішнім світом, чіткий розпорядок дня, трудотерапія; але найбільш небезпечним, на мою думку, є виховання дітей у фанатичному релігійному дусі, яке виражено у формулі «Воины Христа», що імпліцитно містить нетерпимість та потенційну агресію до всіх інакомислячих, а в перспективі – загрожує деструкцією всього того, що має відмінні від учасників експерименту релігійні уподобання. Загалом, то все вищесказане можна виразити в одній фразі: «Хто не зі мною – той проти мене».

   Адвокат Юрій Колтонюк роз’яснив правові аспекти нових нормативних документів щодо патронату над дитиною та захисту її прав, надання соціальних послуг особам та сім’ям з дітьми, які потребують сторонньої допомоги. Акцентував увагу присутніх про внесені зміни до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту дітей та державної підтримки сімей з дітьми.